Профтехосвіта
  • slides
  • slides
  • slides
  • slides

Історія настільного тенісу

Історія настільного тенісу

Групи 12 21 22 23 25 32 33

Щоб бути хорошим спеціалістом у будь-якій справі потрібно знати про неї усе. Відомо, що усе має свої коріння, життя розвивається спірально, з кожним новим завитком повторюючи пройдені, але уже на новому, більш високому рівню. Тому заглянемо назад, згадаємо, як розвивався і став атлетичним видом спорту настільний теніс. 60 млн. чоловік в Китаї займаються настільним тенісом. У 202 країнах культивується настільний теніс. Свідчення про його розвиток дуже суперечливі. Деякі спеціалісти рахують, що він зародився в Азії – в Японії або Китаї. Що ж стосується історіографів спорту, в тому числі японських і китайських, то більшість їх таке твердження заперечують. Є дані про те, що зародився настільний теніс в Європі. В ХVI столітті в Англії і Франції виникла цікава гра без визначених правил. М’яч був з пір’ями, пізніше з’явився резиновий. Збереглися малюнки, на яких можна побачити гру давніх часів, коли грали ракетками зі струнами, схожими на ті, які сьогодні прийняті в тенісі. Достатньо швидко вона з відкритого повітря перейшла в приміщення – грали на підлозі. Пізніше з’явилася гра на двох столах, які були розташовані на деякій відстані один до іншого. Пройшло ще небагато часу, і дві половинки стола були присунуті один до одного. Між ними натягнули сітку. Простий інвентар, а головне, невеликі розміри площадки дозволяли грати де завгодно. Настільний теніс почав розповсюджуватися. В ХІХ ст. він з’явився в Росії. В 1860 році в Петербурзі відкрився клуб «Крікет і лаун-теніс», в цьому клубі також були ігри: волан, лапта і тамбурін. Гру тамбурін, або, як її ще називали, «же де пом» (з ракетками круглої форми, без ручки), можна рахувати попередницею настільного тенісу. Перші правила гри були створені в Англії. Одна партія велася до 30 очок (потім до 21-го очка, а зараз до 11-ти очок). Цікава була форма учасників. Строгий вечірній одяг: жінки – в довгих платтях; чоловіки – в смокінгах. У 1891 році англієць Чарльз Бейкстер отримав патент на винахід гри пінг-понг. 1891 рік – зародження настільного тенісу. Гра почала називатися від каучукового м’яча. Потужний поштовх розвитку настільного тенісу приніс винахід англійського інженера Джеймса Гібса (1894 р.). Він ввів в гру целулоїдний м’яч, легкий і пружний. Поступово стала мінятися і форма ракетки. З’явилися фанерні, вага зменшилася майже втричі. 3 Укорочена ручка призвела до необхідності по-новому тримати ракетку (нова хватка). Стали застосовуватися і нові матеріали для обклеювання ігрової поверхні: пергамент, шкіра, велюр тощо. Автором таких модифікацій можна рахувати англійця Едвіна Гуда (винайшов резину для настільного тенісу)(в 1902 році Е. К. Гуд обклеїв свою ракетку гумою, що дозволило йому закручувати м’яч). Швидше всього, саме на межі ХХ століття і визначилася назва гри «пінгпонг». У 1900 року в Англії пінг-понг був визнаний спортивною грою, і в цей рік пройшли перші офіційні змагання. Потім в 1901 році офіційний турнір відбувся в Індії. Його можна рахувати першим міжнародним змаганням. Переміг один із кращих гравців того часу індійський спортсмен Нандо. Із Англії гра прийшла в Австро-Венгрію, потім у Германію, Чехословакію. В Берліні на Вікторія-платц відкрилось кафе «Пінг-понг». Пізніше такі заклади з’явилися в Вені, Празі і інших країнах Європи. Швидке розповсюдження настільного тенісу призвело до необхідності створити міжнародну організацію і встановити єдині правила гри. Завдяки енергійній діяльності доктора Георга Лемана (Германія) в Берліні в січні 1926 року була створена Міжнародна федерація настільного тенісу – ITTF. Був прийнятий статут міжнародної федерації настільного тенісу, був прийнятий проект перших правил, був обраний президент. Президентом ITTF став Айвор Монтегю – відомий англійський літератор, громадський діяч (очолював федерацію до 1967 року). Перший конгрес ITTF і перший чемпіонат світу відбувся в Лондоні в грудні 1926 року. В змаганнях приймали участь спортсмени Англії, Австрії, Чехословаччини, Германії, Угорщини, Данії, Швеції, Уельсу, Індії. Боротьба відбувалася в чотирьох розрядах: одиночних – чоловіки і жінки і парних чоловічі і змішані. Першими чемпіонами світу у 1926 році стали представники Венгрії (Угорщини) Роберт Якобі і Марія Медненські. В 1928 році в змаганнях почали приймати участь жіночі пари. З 1926 року турніри проводилися щороку до 1957, за винятком 1940-1946 років. У 1928 році на конгресі ITTF у Стокгольмі була затверджена назва пінг-понг і був прийнятий єдиний підрахунок очків на змаганнях до 21. Завдяки бурхливому розвитку промисловості, тому що появлялися нові матеріали, які знаходили своє застосування і в спорті, змінювався спортивний інвентар. А це, в свою чергу, впливало на зміни в техніці та тактиці гри. Змінювалися і правила гри. Особливий помітний поштовх розвитку настільного тенісу дала поява пористої, губчатої резини (губки), яку стали застосовувати як накладку на ракетку. До того гра йшла безпосередньо близько до стола, плоскими ударами. З появою губки (1930 р.) гра стала різноманітнішою. Завдяки щільному щепленню ракетки з м’ячем з’явилась можливість надавати йому значно більші оберти. Змінилася і траєкторія польоту м’яча. Відкрилась можливість грати більш активно і тоді, коли м’яч опускався нижче рівня сітки. 4 Спортсмени, які грали в захисному стилі, тепер були вимушені далеко відходити від стола і швидко повертатися до нього. Гра ставала все динамічнішою. Багато цінного вніс в техніку і тактику настільного тенісу п’ятиразовий чемпіон світу (1930-1935 рр.) англієць Віктор Барна. Завдяки йому гра стала більш захопливою та цікавою. Цікавість глядачів до змагань значно зросла. Достатньо сказати, що змагання на першість світу в Лондоні в 1935 році кожен день спостерігали до 10 тисяч людей. В 1936 році конгрес ITTF прийняв рішення змінити назву гри. Замість старої назви пінг-понг з’явився настільний теніс. Отже, на зміну першому періоду, який відрізнявся простотою технічних елементів, в основі яких був тривалий перекид м’яча, прийшов другий – період наступальної гри, багатоплановий за засобами нападу і захисту. Але так, як найсильнішими в той час були гравці захисного стилю, то для того, щоб виграти очко, інколи потрібно було дуже багато часу. Річ у тому що інколи гра доходила до курйозів. Наприклад, в матчі за першість світу Ерліх (Франція) і Панет (Румунія) за 2 години 10 хвилин зуміли дійти до рахунку …1 : 0 в першій партії! Під час першості світу 1934 року, який проходив в Парижі, була зупинена зустріч між Хагенауером (Франція) і Холдбергером (Румунія). Матч між ними тривав 8 годин! Між тим, це найбільш тривалий матч за всю історію настільного тенісу (в літературі 1985 р.). Міжнародна федерація повинна була терміново приймати якесь рішення. І в 1936 році час зустрічі було обмежено однією годиною. Проте це нововведення, як скоро вияснилося, виявилось недостатнім – спортсмени не встигли перебудуватися. Вже наступного року фінальні матчі жінок не виявили переможниці. Причиною тому стала дискваліфікація фіналісток Прітци (Австрія) і Анонс (США) за пасивне ведення гри. Потрібно було боротися за її активізацію і далі. І от час однієї зустрічі було скорочено до 20 хвилин. Проте основною зміною в правилах гри можна рахувати зниження висоти сітки (з 17 до 15,25 сантиметра), а також встановлення строго визначеної висоти ігрової поверхні стола – 76 сантиметрів від підлоги. Було також заборонено при подачі підкручувати м’яч пальцями. Всі ці зміни дали значні переваги нападникам. Природно, з’явилися гравці нового плану, такі як І. Андріадіс, Штіпік, Вігнановський (Чехословакія), які уже могли атакувати ударами середньої сили зліва і справа, проводити контратаку з проміжним захистом в середній зоні (правда без сильних завершальних ударів). З 1952 року, з першості світу в Бомбеї, розпочалася нова епоха настільного тенісу. Пов’язана вона з виходом на міжнародну арену японських спортсменів. Японці не тільки застосували новий вид покриття ракетки і своєрідну хватку. Сама система ведення гри виявилася незвичною. По суті, вони виконували один основний елемент техніки – накат справа, але доведений він 5 був до віртуозної точності. І от, майже не користуючись ніякими іншими ударами, японці впевнено доказали свою перевагу над іншими. В чому ж вона виражалася? Перше – відмінне володіння подачами. Безпосередньо на подачах японські гравці в кожній партії вигравали від 4 до 10 очок. Друге – висока фізична підготовленість, яка дозволяла стрімко переміщуватися, миттєво наносити удари. А звідси впевненість в своїх силах, вміння чітко здійснювати сплановані дії. В Бомбеї чемпіоном світу серед чоловіків став Сато. Чоловічі парні змагання виграли Фуджі і Хаясі. В жіночих парних змаганнях перемогли Нарахара і Нісімура. В загальній складності японські повезли додому чотири перших призи із семи. В 1953 році японські тенісисти не брали участі в першості світу, а в 1954 році в Лондоні знову відзначилися: завоювали два командних призи – чоловічий і жіночий. В особистому заліку переміг Огімура. З 1954 по 1957 рік достойний опір японським тенісистам складали, хіба що, представники жіночої команди Румунії. А в загальному в особистих змаганнях за цей період звання чемпіона світу присуджувалося 30 разів. 12 разів його завойовували тенісисти Японії, 6 – Румунії, 3 – Венгрії, 3- Чехословаччини, 2 – Югославії, 2 – Англії, 2 – США. Більшість тренерів Європи в той час помилкова вважали, що успіх японських тенісистів – це тимчасове явище, і відповідно серйозних висновків не робили. І все ж таки стиль гри європейських спортсменів став змінюватися. Правда, більшість гравців іще притримувалися захисної манери, але тим не менше гра стає все більш енергійною, непередбачуванішою. Зростає кількість контратакуючих прийомів. В 1957 році була створена Європейська федерація настільного тенісу ETTU. З 1957 року першості світу стали проводити раз в два роки. З 1958 року проводяться чемпіонати Європи з настільного тенісу, раз у два роки. На 2002 рік ETTU нараховувала 55 країн. Почали проводитися і континентальні чемпіонати Азії і Африки. В 1960 році настільний теніс стає Параолімпійським видом спорту (Рим, Італія). В 1961 році на світовому чемпіонаті тенісисти з Японії застосували новий удар – так званий топ-спін, який отримав назву «диявольський м’яч із Токіо». Зверніть увагу: тоді ж з’явилися елементи «тайфун» у волейболі, «ультрасі» в гімнастиці. В спорті все взаємозв’язане, і на даному етапі розвитку пішло по лінії ускладнення техніки, інколи віртуозної, близької до трюків. В цьому напрямку настільний теніс розвивається і на даний час. У 1977 році в листопаді на сесії МОК настільний теніс був прийнятий в сім’ю Олімпійських видів спорту. У вересні 1981 року на 84 сесії МОК був включений в програму Олімпіади. В 1988 році настільний теніс стає Олімпійським видом спорту (Сеул, Південна Корея).


Коментарі закриті.

Профтехосвіта

АДРЕСА ЛІЦЕЮ:
80316 м. Рава-Руська,
вул. 1-го Листопада, 6
Тел: 43-149
Email: rrlicey@ukr.net