Профтехосвіта
  • slides
  • slides
  • slides
  • slides

Креативна технологія навчання учнів – основа формування мислення майбутнього

жовтня 2013 року на базі Рава – Руського професійного ліцею проходив обласний семінар викладачів економіки та географії під керівництвом методиста НМЦ ПТО у Львівській Області Сердюк Галини Єфремівни.
Тема семінару: «Креативна технологія навчання учнів – основа формування мислення майбутнього». У семінарі взяли участь 27 викладачів географії та економіки навчальних закладів професійно – технічної освіти Львівської області.

578
Підводячи підсумки семінару Г.Є. Сердюк відзначила його плідну роботу, дала високу оцінку проведеному відкритому уроку економіки викладачем Рава – Руського професійного ліцею Малащук Г.М.

IMG_3389 IMG_3395

та виховному заходу з географії, який підготувала і провела викладач географії нашого ліцею Дроботій Я.Я.

IMG_3425 IMG_3474

 

Багато хороших і схвальних відгуків було висловлено членами семінару в адрес директора ліцею Букієвської Ж.Я. за хорошу організацію роботи семінару, за цікаву і змістовну розповідь про Рава – Руський професійний ліцей.Для членів семінару була проведена екскурсія, а саме:- відвідали в с. Потелич церкву Святого Духа, яка нещодавно відзначила своє 510- річчя, а з 2013 року знаходиться під захистом ЮНЕСКО,

IMG_2801

а також відвідали джерело Святої Марії.

CIMG5479

  

 

 

КОНСПЕКТ

Виховного заходу: «Люби вивчай свій рідний край»

    

ВИКОНАЛА:

Дроботій Ярослава Ярославівна

Викладач географії

Рава-Руського професійного ліцею

 

 

  

        Тема:  «Люби, вивчай свій рідний край»

           Мета: викликати зацікавлення до пізнання ландшафту рідного краю,його цікавої та багатої історії, шанобливе ставлення  краян до своєї малої  Батьківщини, її історії, звичаїв, укорінених у тисячолітній культурі та фольклорних надбаннях, їх господарської діяльності.

Обладнання: слайди, література про дані села.

            

           Викладач:  « Наче писанка село» – так сказав про своє рідне село

Тарас Шевченко                                                                                              Саме так ми можемо сказати і про наші села. Всі хто народився в цих селах, хто знайшов свою долю, назавжди будуть пам’ятати свій рідний край.

 

            Ведучий:  Пісня « Про рідний край Виконують дівчата

         Ведучий: Наш Рава – Руський професійний ліцей знаходиться на     території  Жовківського району.

         Слайд:  Район розташований у північно-західній частині Львівщини.

                        На Сході межує з Камяно – Бузьким районом, на півдні з         

                         містом Львовом.

                         На півночі і північному сході з Сокальським районом, на                                       

                         південному  заході з Яворівським районом, на північному   

                         заході з Державою Польща.

                         У 1992 р. відкрито Рава – Руську митницю.

       Населення району налічує понад 110 тис.чол.

                      Жовківщина знаходиться  у межах Волино – Подільської      

                      височини.

                      Південно – західна частина району являє свою горбисту   

                      висотну  у вигляді вузького плато – Розточчя.

                      Розточчя дістало свою назву від того, що саме там проходить

                      вододіл-одні річки несуть свої води на південь і належать до

                      басейну чорного моря, а інші течуть на північ і належать до

                       Басейну Балтійського моря.

     Ведучий:  І наша уявна подорож здійснюється по деяких селах

                          Жовківського району

                         Перша уявна подорож в село Волиця.

                        Нам розкажуть про село Волиця дівчата з Волиці

                        1. Возняк Христина – розповідь про село

                        2. Пістун Вікторія – спогади про академіка М.С. Возняка –

                         вихідця із села Волиця        

           У північно-західній частині Жовківського району розташоване  село Волиця. У геоструктурному відношенні село входить до складу південно-західного схилу Волино-Подільської плити, що складається з покладів верхньої крейди, глини і піску.

           Розташоване село в мальовничій долині вдовж річки Ратав, серед хвойних, міщаних, дрімучих лісів, за 18 кілометрів від Рави-Руська. Рельєф села рівнинний.

Першою згадкою про село Волиця вважається 1513 р.

Місцевість, яку займає ниі село Волиця, у давнину була лісним багнистим і лісовими масивом. В лісах водилися вовки і від цього пішла назва Вільки (Вовки).

Пізніше до Вільки додалася друга частина назви Мазовецькі. Це сталося тоді коли в селі з’явилися перші дідичі-пани. Це було подружжя – пан Мазовецький та пані Розкова. В цей час коли наше село під пануванням Польщі і поляки назвали село Вулька Мазовецька. На печатці Вільоцької громади завжди був зображений вовк. Така назва села проіснувала до 1940 року. З 1940 року – село носить назву Волиця.

Волиця дуже поширена – у Сокальському районі є два села Волиця, Яворівському, Мостиському, Радехівському. У Польщі є село Волиця. Вільками село називали ще тому, що власники давали поселеним селянам кілько років волі від податків і мешканці були мазярами і добували мазь (дьоготь) з березевого коріння і назвали Вільки Мазовецькі. Волиця розташована більш на лівому березі річки Рата, так як у радянські часи русло р. Рати було зміненно і зараз вона тече не через наше село а між Волицею і Новою Кам’янкою. Волиця межує на сході з с. Присіань Сокальського району, на півдні з с. Новою Кам’янкою, на заході з с. Гійче, на північному заході з с. Забір’я , на півночі з с. Діброва (Салаші), Хлівчани, Піддовгим Сокольського району. Село Волиця складається з багатьох хуторів. В роки війни с. Волиця зазнало багато втрат бувли спалені хутори, багато солдатів загинули на полі бою, а мало повернулися додому, але інвалідами. На сьогоднішній день в селі живих воїнів немає.

На сьогоднішній день Волиця відбудована. В селі є дуже велика і гарно упорядкована церква св.. Димитрія Солунсько, дім молитви громади Свангельських християн-бабтиствів, середня школа ім.. академікак Михайла Возняка – вихідця із села, де в цьому році 1 вересня відсвяткувала 30 – років.

В селі є Волицька сільська Рада, дитячий садок будинок «Просвіта», фельшерсько-акушерський пункт, заправка для машин, млин, пелорама, пошта, телефонна станція, багато нових будівель.

В селі залишилося тільки одна хата «під стріхою».

Волиця завжди була одним з найбільш національно свідомих сіл Равщини і виховала для України плеяду славної інтелігенції. Молодь навчалася в українських гімназіях, вузах Львова і Кракова. Саме звідси вийшли у світ такі відомі патріоти України, як  літературознавець – дослідник І.Я. Франка, академік Михайло Возняк, доктор права Микола Матвіїв, який трагічно загинув в корівнях в Золочеві за українську національну ідею. З Волиці вийшли: інженер Петро Михайлів, Роман і Олександр Демків.

На сьогоднішній день с. Волиця пишається своїми вчителями: Равлик Наталія (директор рідної школи) Дроботій Я.Я, лікарями-Микола Козар, Дроботій Я. С, Манн К. С, Пиріг Д.  спеціалісти сільського господарства. Багато інженерів, понад сорок священників.

Саме з берега р. Рата, починається для кожного жителя с.Волиця велика земля України. С. Волиця підпорядковувались Рава-Руському району, Яворівському району, Нестеровському району, а зараз підпорядковане Жовківському району.

С. Волиця 4 серпня 2013 р. відсвяткувало своє 500 річчя. В честь свята в селі була впорядкована територія і збудовано капличку на честь Божої Матері. Це місце історично пов’язане з ім’ям Богородиці, виготовили магістри з села Потелич.

Колись давно на тому місці, де зараз стоїть капличка Божої Матері, вільоцькі діти пасли корову. Одного разу там їм з’явилась Богородиця, і на цьому місці забило джерело. Це святе місце, де люди  можуть прийти помолитись, духовно відпочити, подумати над своїм життям, попросити заступництва в Цариці Небесної.

Населення с. Волиці займається сільським господарством де свою продукцію реалізовують на ринку.

Є два міні фермерські господарства, які займаються землеробством і розводять свиней. В селі основному розвинена торговельна мережа, приватна майстерня по ремонту машин, майстерня по виготовленні ковальних виробів (брами, фіртки, балкони)

Спогади про академіка М.С. Возняка –  вихідця із села Волиця

Найкраща ногорода для мене

 і найбільша радість – це праця

 на користь народу.

М. Возняк

Михайло Возняк, народився в с. Вільки Мазовецькі Рава-Руського повіту, нині с. Волиця, в родині малоземельних селян Степана і Єви 3 жовтня 1881 року. Хлопчиком пас ходобу, допомагав вдома по господарстві. Закінчив місцеву шестирічну школу в рідному селі, думати про дальшу освіту перешкоджали недостатки. Випадково в селі з’явився один інтелігент. Він звернув увагу на здібного сільського хлопчину і порадив послати його до середньої школи. Щоб вступити до гімназії потрібно було знати знати німецьку мову, але сільська школа немогла цього дати. Треба було два роки «змарнувати» в Раві-Руській, щоб тримати вступ до гімназії з українською мовою навчання у м. Львові. Гімназію М. Возняк закінчив власними силами.

У 1904 р. він склав іспит зрілості як відміник і був ним впродовж усіх років навчання в гімназії. Після неї він записався на філософський факультет Львівського університету, а закінчив його у 1908 році. Працював вчителем у Рава-Руьській гімназії, М. Возняк починає свою наукову і літературну діяльність. Пише статті «Козатство під Хотином», 1621р сучасної поезії і друкує у журналі «Дзвінок». Це статті про діяльність українського театру, про українських письменників.

Воєні події загнали М. Возняка до Відня. Адже в роки першої Світової війни

М. Возняка арештовано і вивезено австро-угорськими військами в концтабір «Телергоф».

У 1918 році він повертається у Львів, зближується з революціонерами. М. Возняк – видатний вчений, простий і скромний. Не любив у розмові засмічувати українську мову, русизмами. Друзів заміняли йому книги.

Із жовтня 1944р. працював виклидачем  у львівському університеті ім..І.Франка.

Академік М. Возняк є автором більш як 600 друкованих праць.

20 листопада 1954р. помер М. Возняк. 21 листопада 1954р. він був похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Ім’я М. Возняка за рішенням ЮНЕСКО занесено в Календар національних і міжнародних дат визначних діячів світової культури.

Волицька школа носить ім’я М. Возняка, а на її подвір’ї встановлено погруддя славетного вченому-земляку Михайлу Степановичу Возняку, а також центральна вулиця с. Волиця носить ім’я академіка М. Возняка.

 

                       Ведучий: Друга уявна подорож по місту Рава-Руська.

                                        Познайомлять нас з своїм містечком дівчата

  1. 1.                                                                                              Рестова Дарина – м. Рава-Руська
  2. 2.                                                                                              Базюк Ання – моє місто

    За існуючими даними Рава-Руська була заснованамазовецьким князем Владиславом близько 1455 р. Перша частина назви пішла від колишнього поселення Рави, а друга, очевидно, походить від того, що галицькі в ті часи називалися руськими.

За іншими даними князь Владислав назвав місто Равою-Руською, щоб місто відрізнялося від Рави – Мазовецької, яка розташована на території Польщі.

Що стосується самої назви міста , то тут єдиної думки поки що не має. У географічному словнику написано, що назва Рави, будучи одночасно назвою герба і, напевно, старою назвою роду, бере свій початок від роду Равітів, колонізаторська діяльність яких поширилась далеко на схід. Такі географічні назви як Стара Рава,  Рава-Мазовецька, Рава (річна) і, нарешті, Рава-Руська. Існує легенда у якій розповідається, що корчмаря єврея була красуня донька і звали її Рава. Проїдаючи повз корчму молодий русич зайшов відпочити та перекусити. Побачивши чарівну доньку господаря вмить закохався, а дівчина побачивши вродливого русина зрозуміла, що це саме її доля.

Попросивши руки, його дочки, у корчмаря, наречений надіявся на згоду, але єврей не хотів, щоб донька покинула батька, і тому відмовив. Взнавши про це Рава наклала на себе руки, а молодий русич не зміг пережити втрату коханої і помер з горя і жалю. Похоронивши їх одне біля одного, люди назвали маленьке містечко в якому була корчма старого єврея, на честь закоханих Рава-Руська. Географічна сітка околиць представляє басейн річки Рати – притопи Західного Бугу. Рата має довжину 76 км і бере свій початок в сусідній державі Польщі. В межах міста ріка протікає в широкому напрямку зі заходу на схід. Рата належить до рік змішаного дощово-снігового та частково підземного типу живлення весняно – осінніми паводками.

Довгий час Рава-Руська було малим містечком. Крім українців тут жили поляки, євреї і німці. В умовах класового і національного гніту. Більшість населення розорювалась, а міська верхівка приймала католицьку віру, після чого вона одержувала всебічну підтримку від польських королів.

Більшого значення набула Рава-Руська в XVll ст. цьому сприяло те, що через неї проходив торговельний шлях з Сходу на Захід. У містірозвивалися різні ремесла і торгівля, в чому були зацікавлені не тільки місцеві шляхти і міська верхівка, ай польський король.

На даний час у місті Раві–Руській населення займається торгівлею. Місто Рава-Руська розташоване в західній частині географічної області Малого Полісся. У фізико-географічному відношенні Рава-Руськарозташованна в сприятливих умовах для будівництва. В райрні Рави-Руської та її околиць великі площі займають ліси. Вони служать зеленою зоною відпочинку мешканців міста, а також впливають на розвиток  деревозаготівельних і даревообробної промисловостей міста.

Тереторія міста з Південного Заходу прилягає до земель села Потелич, на Півночі – до земель с.Річки, на Заході – до земель с. Кам’янка липник,з Півдня місто обрамляють лісові масиви Вовковиці,зі Сходу Річківські.

Місто Рава-Руська розташоване в межах району західної частини Малого Полісся –Ратинського району який являє собою зандраво-авілювіальну рівнину, розміщену між Сокальськими грядами, Грядовим Побужжя і Розточчям. В межах гори Вовковиці спостерігаються яри, деякі в стадії розвитку, що виникли внаслідок хижацької вирубки лісу в минулому.

Найнижча територія Рави-Руської  знаходиться в межах долини річки з абсолютними відмітками 236 м, на Сході – 1246,6 м, на Заході найвищі точки: гора Преображенія – 395 м і Вовковиця – 349 м над рівнем моря.

Основна частина території міста розташована на правому березі річки Рата, на її надзвичайній терасі з відмітками 288-260 м.

27 червня 1941 року мирну працю людей перервав віроломний напад фашиської Німеччини на Радянський Союз. Місто Рава-Руська одним із перших зазнало збройних нападів фашистів. Трудящі міста разом з славними прикордониками стали на захист своєї Вітчизни.

На території міста Рава-Руська є 2 загальноосвітні школи, гімназія та школа-інтернат, 2 бібліотеки, 3 дитячих садочки, 2 позашкільних навчально-виховних заклади: музична школа та Рава-Руський будинок школяра, крім цього з 1965 року діє Рава-Руський професійно-технічний ліцей. В місті працює народний дім, автошкола, ринок, великий і малий, приватні магазини, ресторани, бари. У Вовковицькому лісі облизу містазнаходиться меморіальний комплекс французьким військовополоненим 1942-1944 р.

У місті є лікурня, пекарня, поліклініка, спиртовий завод, шпалопросочувальний, приватні фірми по ремонту автомобілів, магазини, столярні цехи, маркетинги, Рава-Руський кар’єр Миколаївського цементного заводу.

Зараз працює Рава-Руська на кордоні з країною Польщею.

Діють у місті церкви: київського і московського патріархату, греко-католицька церква,костело, будинки молитви бабтистів і єговів. Місто розташоване у важливому залізничному вузлі залізничних і шосейних шляхів державного і міжнародного значення, що зв’язують нашу країну з Полькою Республікою, Львівсько-Волинським кам’новугільним басейномта курортом Немирів.

Серед залізничних ліній це: Рава-Руська- Львів, Варшава та Рава-Руська-Червоноград-Сокаль, тут проходять автомобільні дороги: Львів- Рава-Руська, Белз, Яворів, Рава-Руська-Червоноград, Великі Мости- Рава-Руська-Немирів.

У місті є залізничний возал, лікарня для залізничників, ТзОВ «Автосвіт», українсько-Польське СП «Агродерев».

На околиці Рави-Руської населення займається сільським господарством, вирощують зернові культури, овочі, сади і розводять тварин.

В серпні Рава-Руська відсвяткувала своє 555 річчя. Рава-Руська манить до себе туристів не тільки з України та Польщі, але й з інших європейських країн.

Вірш «Місто моє»

 

Рава-Руська моя невеличка,

Рідна українсько земля.

Протікає над Равою річка,

Ратою зветься вона.

А з підня – гора Вовковиця

В одежі розкошних лісів.

Весною цвітуть високі вишні,

Не стихає спів солов’їв.

Талантів ти маєш багато,

Сьогодні зібрались тут всі.

Святкувати  будемо свято,

Радіти на вільній землі.

Містечко моє зелене,

Неначе в вінку у садах.

Рідним ти стало для мене,

Прославлю тебе у піснях.

Ведучий:   Третя уявна подорож в село Монастирок.

Розказують нам дівчата

1.Процик Юля – с. Монастирок

2.Смирнова – вірш про «Марусю Монастирську»

 

С.Монастирок розташоване в буково – сосновому лісі неподалік від м. Рава – Руська. Біля села розташоване урочище Заглина.

За свідченням архівних документів, у 15-16 століттях був монастир отців «Василіян».

Ченці тут переховувались від нападів татар , і так названо с. Монастирок.

За переказом, під час одного з нападів, татари зруйнували монастир, і вижити вдалося лише одному монаху. Він поселився окремо в урочищі Заглини. Через самотній спосіб життя його прозвали «самотнім» – згодом сюди почали тікати люди з навколишніх сіл перед нападом ворогів. Тут вони спільно молилися і просили Господа вберегти їх від небезпеки.

За легендою у 17 столітті, це де вела вузька лісова стежка, дівчина Маруся з присілка Гірки разом з іншими пастухами пасли худобу. Там вона заблудилася. Дівчина дуже плакала , бо наступила ніч. Маруся дуже щиро молилася і її з’явилася Діва Марія, не плач ти виїдеш додому.

Маруся розповіла односельчанам і священику про те, що бачила Пречисту Діву і повела їх на місце появи. Але не всі повірили. Були такі, що сміялисяз неї та глузували. Дівчина плакала, але раптом підвела очі в гору і знову побачила свою небесну гостю. Маруся сказали: «Вона тут, я її бачу». За проханням Богоматері дівчина підійшла до гори і рукою розгорнула землю. Сталося чудо : з – під землі почало бити джерело.

Через деякий час біля цього джерела отримала оздоровлення і зцілення незряча донька місцевого пана, яку не могли вилікувати лікарі. Тоді пан подарував землю громаді села Монастирок, на якій знаходилось джерело. Люди відмежовували подаровану землю викопаним ровом, який зберігся до наших днів, з того часу місцеві жителі назвали джерело Маруся, а рів – це річка Маруся.

Ця легенда записана від старожилів родини Івать ,що живе біля самого лісу коло джерела.

Точного року виникнення джерела, людська пам’ять не зберегла, але відомі число і місяць. Ця подія сталась 13 вересня невідомого року 17 століття.

Спочатку на цьому місці поставили хрест,а джерело обклали камінням. Потім посвятили землю а у 1872 почали будувати капличку і оголосили день 13 вересня празником Положення Пома Пречистої Діви Марії.

Ця і є перша згадка про джерело.

Скільки разів за ці довгі роки змінювалися каплички, скільки разів з дерев’яної маленької перетворювались у муровану церковцю.

У 2006 році біля підніжжя статуї вмонтовано капсулу з голгофською землею, привезену прочанином із Єрусалима. На місці джерела споруджено капличку  та басейн – купіль, по середині якого – хрест.

Його треба тричі обійти у святій джерельній воді з вірою в серці. Деякі прочани, чекаючи зцілення від найважчих недуг, зустрічають у Заглині 12 світанків.

Очищується в Заглині не лише тіло,а й душа, із благословенням Пречистої може статися велике диво.

Ідуть люди звідусіль, щоб попити води з джерела. Люди кажуть «ідемо до Марусі», щоб оздоровитись.

В монастирку є школа, будинок просвіти, магазини, Будинок для інвалідів.

Населення займається сільським господарством, вирощують зернові культури, висаджують картоплю, овочі, займаються тваринництвом  та бджільництвом

    

 Про Марусю Монастирську

Тече річка невеличка

Та не може стати,

Бо з’явилась на нашій річці

Сама Божа мати

Тече річка невеличка

Звуть її Маруся,

Бо там знайшла Божу ласку

Не одна матуся

Марусиною назвали

Ще в сиву давнину

Як рознесла про з’явління

Радісну новину

Тут збирались богомольці

Звідусіль, із – за Рави,

Їх кормила Божа Мати

Без хліба і страви

Тут лишали люди серця

І гарячі сльози

Як замовкнуть людські серця

І розкажуть лози

І громада Монастирська

Всюди голосила

Що Матінка в тім джерелі

Пояс постелила

Всі турботи, всі хлопоти

Милувала мати

Діставали всі потіху

Хто мів лише благати

Тут молитви возносили

З набожої груді,

Хто на Матір надіявся

Не дасть в грісі вмерти

А той пояс чудом сильний

На тій річці сяє

Хто лиш щиро помолився

Всім допомагає

Щ, Матінко, милосердна

До тебе взиваєм

«Своїм поясом пречудним

Покрий нас благаєм»

Зішли Ти нам свою ласку

І свої щедроти

Щоб до віку люди знали

Що ти є воплоти

Що ти любиш і храниш

Нас від гріха злого

Що єднаєш серця наші

В молитві до Бога.

 

 

 

 

 

 

 

Ведучий: Четверта уявна подорож у село Потелич

Запрошуємо дівчат

                               1.Кохан Юля – с. Потелич

                               2.Гінсеровська Ірина – вірш Потеличу

Подорож у село Потелич

Потелич – це прекрасна, квітуча земля в голубому серпантину, якої мерехтять поля, луки, гаї, а над ними піднімається гора Городище.

С. Потелич  (давні назви) стародавнього міста Телич, Підтелич, Потелич – це село, центр сільської Ради, за 37 км. Від районного центру Жовква і за 7 км від залізничної станції Рава-Руська. Підпорядковані сільській раді такі населені пункти: Борове, Великі Долини, Гіркани, Гірки, Горяни, Зелена Гута, Клебани, Луг, Малі Долини, Ниви.

Надра Потелича багаті на поклади гончарної і фаянсової глини, білий пісок,вапняк.

Перша згадка про село зустрічається в Іпатіївському літописі, де йдеться про місто Телич – датою заснування вважається 1262р., а Перемитільської єпархії відносять виникнення Потелича до 1243року.

У 1498 році в Потеличі було введено Магдебурзьке право.

Рельєф теренів Потелича– це Україна в мініатюрі. Трішечки уяви – і досить висока, покрита лісом гора, неподалік від центру села з виступаючими скелями біля її вершини, нагадує нам славні гори Карпати, рівненький лан біля присілка Клебани.

Степову Ураїну, а сосновий бір і луки навколо Борового –мальовничу Волинь.

В Галицько – Волинському літописі відмічається, що у 1262р. в Потеличі зупинився князь Данило Галицький.

У 1648 і  1655 роках через Потелич проходили козацькі полки Б.Хмельницького, зараз є меморіальний знак з нагоди перебування Б.Хмельницького.

Потелич цікавий своїми пам’ятниками архітектури. Особливо заслуговує на увагу дерев’яна споруда 16століття – церква св. Духу, яка відноситься до рідкісних будов України і увійшла до списків ЮНЕСКО як архітектурна пам’ятка дерев’яного зодчества 16 століття.

Гончарами тобто людьми, які займалися гончарством побудована дзвіниця, яка збереглася до наших днів.

Старші говорять що Б.Хмельницький брав шлюб у цій церкві.

Зараз у Потеличі є середня школа, будинок «Просвіти», торговельні центри, костел, церква святої Богородиці, відкритий німецький цвинтар, пам’ятник воїнів УПА. Залишились колони початку і кінця  гончарського міста.

Село Потелич має і легенди про свою назву, одна із них розповідає про те звідки пішла його назва.

В селі були славні господарі, що сіяли хліб, робили вино, ліпили горці, розводили худобу.

І виділявся серед них один, той, хто дуже любив худобину, а вона йому платила багатством.

Була в отарі теличка, дуже ластилась біля нього і ходила крок в крок за ним.

Одного разу пігнав слуга отару за село пасти. Коли повертав худобу додому, відбилася ця теличка від корів і забрела в ріку напитися води, а на тому місці вир крутився. От і закрутив вир теличку, і пішла вона під воду.

Біжить слуга додому і кричить: « По теличці, по теличці». Довго сумував господар за улюблинецею, а тоді розчистив річку і дав їй назву Телиця, а  село по її берегах назвали Потелич.

29.09.2013р. село Потелич святкувало своє народження 740 років і освятили меморіальну дошку ректору Києво – Могилянської академії вихідця із с. Потелич.

Метою КасіянаСаковича було возвеличення Києва і цього захисника гетьмана Сагайдачного.

В селі найбільш розвинута торговельна приватна сітка (бари, магазини). Добре розвинуті ремонтні сервіси по ремонтах автомобілів, також знаходиться майстерня, яка виготовляє різні глиняні і гіпсобетонні скульптури, навіть на  подвір’ї ліцею є скульптура Матінки Божої виготовлена в цій майстерні.

Багато селян займаються сільським господарством, вирощують зернові культури, овочі,фрукти і реалізують на ринках.

Є два міні фермерські господарства, які займаються вирощуванням малини і садівництвом.

Є п’ять ставків де розводять рибу.

Також в селі займаються бджільництвом, нараховується понад 10 пасічників.

С. Потелич є туристичне село, яке відвідує багато туристів.

В попередні роки займалося населення тваринництвом.

В селі виготовляють столярні вироби.

Вірш

Потелич

З пітьми віків

Із сторінок історії

Піднявся ти, мій

Древній городе

Піднявся ти

З малого городища

Із поту гончарів

Із воєн попелища

Ти бачив турків

Хана навісного.

Що  прагнув тебе стерти

З лиця землі живого

А ти стояв і вистояв

Мій Телич

Мов древній Києв

Галич, Станіслав.

Бо билось в тобі серце

Люду мого багатого

На мудрість і любов

Братів Зизанів повів

В світ науки

Саковича благословив

Гетьманам честь відать

Богдан Хмельницький

Вів своє козацтво

Шляхом твоїм

На ту священну рать

Учив добра, смирення, доброти

Отин Доброцький, порох наш

Сільський, і за його книжки

Заметані онукам нашим

Складаємо йому уклін низький

Ти славен був, і є, і будеш

Мій древній городе

Потелич дорогий

Бо славен люд твій чесний, працювитий

Історію твою дотиля для синів

 

Ведучий: Пята уявна подорож в село Девятир

Розкаже нам Цибунова Настя

Подорож у село Девятир

 

На південому Заході від Рави-Руської розташоване село Дев’ятир і на кордоні з Польщею. Від села до районого центру м. Жовква – 46 км. А від залізничної станції Рава-Руська – 13 км.

Назва села походить з давніх давен. Існує дві легенди: «Одна розповідає, що колись жила вдова і мала 9 дітей, а інша проте. Що було в селі 9 хат». І тому село носить назву «Дев’ятир».

Більша частина села залишилася за кордоном. В 1947р. проклали кордон між Польщеюі Україною. Майже всіх людей, які проживали на Сході Дев’ятира пересилили на Захід Дев’ятира. До тої частини, яка відійшла до Польщі входили такі населені пункти: Долини, Криниця, Трустинка, Мочарі і центр Дев’ятира. Також до Польщі відійшли: церква, цвинтар, читальня.

На сьогоднішній день сільріді підпорядковані населені пункти: Капелюх, Ковалі, Сорочі Лози, Гута Обядинська, Мартини, Пісок, Колонія.

В Дев’ятирі є неповна середня школа, церква, яку обновили люди з німецького костела, Дім просвіти, медпункт, бібліотека.

Вперше село згадується в історичних документах за XVl столітті.

Населення займається сільським господарством, висівають зернові культури, вирощують овочі, фрукти, твариництвом, птахівництвом.

Село багате на пісок, глину. Навкруги села Дев’ятир оточоють соснові та мішані ліси.

 

Ведучий: Шоста уявна подорож в село Шабельня

Ознайомить нас з особливостями  рідного села дівчина з Шабельні

Рум’янцева Таня

Подорож у село Шабельня

 

На північний схід від Рави-Руської розташоване село Шабельня. Назву села правдиво ніхто не може пояснити, але один старенький дідусь розповідав, що колись у селі був завод, на якому виготовляли меблі. Може і тому назва села і пішла від відомого в окрузі заводу. На сьогоднішній день майже нічого з архітектурних пам’яток не збереглося крім школи, яка перестала навчати дітей з 1972 р. Також в селі був млин, який зруйнували перед l світовою війною.

Як за  Австроугорщини так і за Польщі с. Шабельня була вулицею і належала до м. Рави-Руської. У 1941 р. коли почалась війна у селі ніяких заворушень не було.

В селі проживає близько 800 чол.Через село проходить дві залізничні колії, одна веде з станції Рава-Руська до міста Сокаля,а друга до м.Варшава.

Шабельня має зручне географічне положення тому, що знаходиться біля самого кордону.

Залізнична колія і шосейна дорога пов’язує село з державою Польща.

Село Шабельня розділяє від Рави-Руської річка Рата, яка бере свій початок в Польщі в с. Верхрата. Недалеко від села є ліс, який називають «Новим». Напевно з давніх часів в селі люди з сусідніх сіл і з Рави-Руської обмінювалтсь новинами коли збирали гриби, чорниці, малину.

Село Шабельня дуже розбудувалося, є в селі, приватні магазини, метеорологічна станція, яка визначає температуру повітря, напрям вітру, опади.

Населкння села на своїх присадибних ділянках займається землеробством, висаджує овочі, фрукти, твариництвом, птахівництвом, бджільництвом.

Багато жителів с. Шабельня відвідує Польщу, працюють на ринках м.Рава-Руська.

 

Викладач:  І так наші села, це частка Жовківського району, це частка 

                    Львівської області, це частка нащої України.

Ведучий:    Пісня про Україну

  

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРЕТУРА:

  1. 1.             Б.Б. Жигало « Волиця»  моє місто над Ратою.
  2. 2.             Літопис с. Волиця Тустановськой, К. Тустановський, С. Жигало
  3. 3.             «Потелич» 510р. Церква святого Духа
  4. 4.             Місто «Потелич» і його святині
  5. 5.             Рава-Руська Xl-XXl століття
  6. 6.             Дописи учнів

Напишіть відгук

Профтехосвіта

АДРЕСА ЛІЦЕЮ:
80316 м. Рава-Руська,
вул. 1-го Листопада, 6
Тел: 43-149
Email: rrlicey@ukr.net