Профтехосвіта
  • slides
  • slides
  • slides
  • slides

Декоративна обробка стін. Фарбування фасадів будинків та зовнішніх поверхонь.

Гр.№31  Штукатур, монтажник гіпсокартонних конструкцій, маляр

Урок виробничого навчання

Тема:

 Витягування фільонок. Вузькі кольорові смуги шириною 5-30 мм, що облямовують кордони фриза або панелі, називаються фільонками. Фільонку можна виконати у вигляді однієї або декількох паралельних ліній. Фільонку використовують, щоб приховати нерівності в стику між різно забарвленими ділянками поверхонь. Фільонка виконується з використанням тих складів, якими забарвлена ??основна поверхня. Фарбувальний склад для фільонки має бути більш рідким, ніс великою кількістю в’яжучого. Щоб поліпшити тягучість складу, в нього можна додати солодку воду, патоку або хлібний квас. Масляний складу розріджують летючим розчинником. Фільонку можна виконати трьома способами: витягуванням філеночниє пензлем, спеціальним валиком або набиванням за трафаретом. Найбільш складним є спосіб витягування фільонки пензлем, що вимагає від виконавця тривалого тренування і майстерності. При роботі пензлем використовують дерев’яну лінійку довжиною 70-80 см. Фільонку витягають наступним чином: зануривши кисть у фарбувальний склад, проводять нею вздовж лінійки зліва направо, намагаючись не змінювати прийнятий спочатку кут нахилу кисті до стіни; провівши лінію, лінійку переміщують вправо так, щоб вона заходила на 5-7 мм у бік вже витягнутої фільонки ; повторюють той же рух пензлем, стежачи потім, щоб не залишався видимий стик. Фільонка повинна бути по всій довжині однакової ширини, без стиків і викривлень. Для виконання фільонки можна використовувати спеціальний верстат з валиком. Валик переміщають уздовж лінійки також, як і при роботі пензлем.

Лінії стиків панелі і гобелена, гобелена і бордюру або фриза наводять фільонками — кольоровими або візерунчастими смугами шириною приблизно 6—25 мм. фільонка прикриває нерівності на стиках двох пофарбованих поверхонь. її роблять клейовою сумішшю на межі поверхонь, пофарбованих клейовими сумішами, а також клейовими і олійними сумішами. Олійною сумішшю фільонку роблять на межі поверхонь, пофарбованих олійними сумішами.Колір фільонки підбирають з урахуванням загального кольорового вирішення приміщення. Найчастіше колір її відповідає кольору стіни, але він більш насичений, фільонки роблять також металевим пігментом — алюмінієвим або бронзовим порошком, фарбувальна суміш для фільонки має бути рідшою, ніж для стіни.Щоб під час розведення клейова суміш не втратила в’язкості, до неї додають солодку воду, патоку або хлібний квас. Олійну фарбу для фільонки розріджують сумішшю, приготовленою за рецептом 15. Для виконання фільонок алюмінієвим або бронзовим пігментом використовують суміші, приготовлені за рецептами 16 і 17. Для приготування суміші лак попередньо розводять половиною потрібної кількості скипидару. Для витягування фільонок потрібно мати фільончасту щітку, лінійку довжиною близько 1 м з фасками з обох боків, шнур, попіл або пігмент для розмічування фільонки. Грані лінійки натирають господарським милом.Для витягування фільонки (рис.1) один кінець лінійки тримають у лівій руці, а другий притискують до стіни. Щітку тримають за кінець ручки під кутом 45° до стіни і рухають зліва направо вздовж лінійки так, щоб металева оправа щітки весь час сковзала по ній. фільонки можна також набивати по трафарету

https://drive.google.com/file/d/133JN85u3AR2LJFY7eFLT-X-CYGns-mlo/view?usp=sharing

Тема: Розмічання поверхонь на панелі й фризи і їх фарбування

Техніка безпеки під час виконання малярних робіт

  1. 1 роботи потрібно виконувати в спец одязі
  2. Не обхідно дотримуватися вимог техніки безпеки під час роботи  на висоті
  3. По закінченню робіт інструмент та інвентар промивають відповідним розчинником: для акрилових сумішей використовують уайт-спирт
  4. По закінченню робіт щітки, валики, фарборозпилювачі промивають у сольвенті

З декоративною або санітарно-гігієнічною метою стіни фарбують у кілька кольорів . Нижню частину стіни, пофарбовану в колір, який відрізняється від основного кольору стіни, називають панеллю. Якщо панель роблять тільки для прикраси, то її фарбують клейовими, емульсійними або олійними сумішами залежно від того, якими сумішами фарбують усе приміщення. З санітарно-гігієнічною метою її фарбують лише неводними сумішами. Такі панелі роблять звичайно в клубах, магазинах, лікарнях, школах, коридорах і сходових клітках житлових будинків тощо.

Висота панелі залежить від її призначення і висоти приміщення і становить звичайно 0,8—2,0 м. У дошкільних дитячих закладах панель роблять заввишки 0,8—1,2 м, у спортивних залах, деяких магазинах — 2 м і більше, а в інших будівлях і приміщеннях— 1,4—1,8 м.

Ділянку стіни між панеллю і стелею або між панеллю і фризом, якщо вони опоряджені візерунчастими рисунками, називають гобеленом. Іноді з декоративною метою верхню частину стін у високих приміщеннях опоряджують бордюром або фризом. Бордюр — це вузька кольорова або візерунчаста смуга завширшки 3—20 см, а фриз — така сама смуга, але завширшки 20—60 см. Колір їх повинен відрізнятись від кольору стіни. За кольором фризи, бордюри і панелі роблять звичайно темнішими, насиченішими, ніж основний фон стіни. Проте слід пам’ятати, що опорядження стіни горизонтальними смугами сприяє зоровому уявленню про зменшення висоти приміщення. Тому до такого виду опорядження треба підходити обережно. У приміщеннях заввишки до 2,8 м взагалі не варто робити бордюрів, тим більше фризів. Якщо в такому приміщенні потрібна панель, її фарбують у той самий колір, що й стіну, або трохи насиченіший. А на межі між панеллю і гобеленом або у верхній частині стіни фільонок не проводять.

Після розмічання стін починають їхнє фарбування. Фарбують спочатку фриз або бордюр (якщо вони не візерунчасті), потім гобелен і панель. Для фарбування кожного елемента стіни приготовляють суміш потрібного кольору. Щоб не було зафарбувань і потьоків фарби, спочатку невеликим ручником акуратно наносять фарбу вздовж стиків з ділянкою поверхні, що фарбується іншим кольором. Тільки після цього зафарбовують решту поверхні, працюючи макловицею або маховою щіткою. Лінії стиків можна обвести фільонками, а на пофарбоване поле фриза після його висихання набити рисунок у вигляді стрічкового орнаменту. Виконуючи візерунчастий фриз, фон під рисунок роблять здебільшого такий самий, як і всієї стіни.

Тема:Процеси фарбування поверхонь

Для нанесення фарбуючого складу використовуються такі інструменти, як щітка (при невеликих обсягах або в труднодоступних місцях); валики звичайні та з пневматичним подаванням фарбуючого складу.Нев’язкі водні матеріали доцільно наносити за допомогою фарбопультів.Склади практично будь-якої в’язкості наносяться за допомогою компре­сор­них фарбуючих установок.Безпосередньо перед нанесенням фарбуючі склади ретельно перемішу­ються. В’язкість їх контролюють за допомогою віскозіметра ВЗ-4; вона являє собою не що інше, як час витікання рідини через отвір в дні віско­зіметра, вимірюється в секундах.Клейові склади застосовуються у середині приміщень. Вапняні та цементні — у вологих приміщеннях, для фасадів тимчасових та неве­ликих житлових будинків. Силікатні — як для внутрішніх так і зов­нішніх робіт.Підготовка поверхні: очистка від бруду, при вапняних роботах — змочу­вання водою, ліквідування невеликих дефектів, загладжування по­верх­ні, розшивка щілин, грунтування, шпаклювання та шліфування.

Фарбування виконується такими способами:

— вудочкою В’язкість повинна бути 20…22 с. Суміш подається в вудочки або пістолети під тиском 0,5 Па (4…5 ат);

— ручними фарбопультами з пневматичним або гідродинамічним розпо­рошенням фарбової суміші. В’язкість має бути 35…40 с;

— вручну макловицями або валиками, в’язкість у цьому разі повинна складати 30…35 с. Факел має бути рівномірно щільний по всьому перерізу. Змінюючи положення форсунки можна придати факелу круглу або площинно-витягнену форму (подовжену). Ця властивість використовується при фарбуванні кутів

Тема:Фарбування безводними матеріалами

Підготовчі операції визначаються станом та якістю основи.До безводних відносяться склади олійні, алкідні фарби, емалі, лаки.За їх допомогою можна фарбувати як внутрішні приміщення, так і фасади та виконувати зовнішні покриття.Підготовчі процеси: залежать від виду основи. Дерев’яні поверхні (під­логи): збивають, очищують металевою щіткою, змітають пил волосяною щіт­кою. При великих обсягах робіт використовують паркет шліфувальні машини СО-60 з великозернистою шкіркою N 32…50, при старих підлогах для очистки фарби використовують шкурки N 100…125. Цвяхи в очищених підлогах заглиблюють на 3…4 мм за допомогою добійника. Пил від шліфу­ван­ня збирається пилососом, що закріплюється на шліфувальній машині й накопичується в мішку. Підлогу промивають і ретельно просушують. Дерев’яні вироби (вікна, двері, рами, вбудовані шафи тощо, як і штука­турку) очищують стальними шпателями та скребачками. Металеві поверхні очищують шкуркою, натягнутою на дерев’яну колоду чи брусок, або стале­вою щіткою. Для шліфування поверхонь використовують шкурку на папе­ро­вій або полотняній основі з зернами N16…50 (як правило, електричними шліфувальними машинками).Штукатурені поверхні готуються так само, як і при водних сумішах.

Увага! Треба пам’ятати: усушка дерев’яних поверхонь вздовж та поперек волокон не однакова, тому можуть бути спучування фарбуючих покрить. Треба вирізати сучки.Щілини в дерев’яних поверхнях очищують від забруднення сталевими шпателями та сухими щітками.В бетонних та штукатурених поверхнях підготовку виконують однаково, як і при водних сумішах.

Грунтування (прооліфка) виконується таким чином: невеликі обсяги виконують переважно вручну — ручниками, великі — маховими щітками, валиками, фарборозпилювачами. В оліфу може додаватися: пігмент (5.. ..10% маси); вохра, залізний сурик, їх суміш — для всіх основ, а для металу — тільки сурик залізний.

Підмазування виконується частково.

Шпаклювання — суцільне, як правило, двома шарами, причому другий шар — без грунтування першого. Третій шар застосовується при високоякісних фарбуваннях. Цей шар дуже тонкий, наносять засобом «на здирання», тому другий шар — ґрунтується. Кожен шар шпаклівки шліфується шліфувальною (паперовою) шкуркою N8…12, що закріп­люється на колодці з повстяною підкладкою. Після шліфування поверхня обмітається волосяною щіткою.

Фарбування: перший та другий шар виконується щіткою, валиком або ручним фарборозпилювачем. Великі поверхні фарбуються тільки фарбо­роз­пи­лю­ва­чем. Для фарбування елементів віконних рам, труб, радіа­то­рів, балкон­них та сходових решіток використовують щітки-ручники.

Для фарбування великих поверхонь використовують пневматичний фарбувальний агрегат СО-75 продуктивністю 400…500 м2/год. Перший шар шліфується мілко зернистою шліфувальною шкуркою N5…6, що дозволяє об’єднати другий шар покриття з першим.

Другий шар флейцюють або торцюють слідом за його нанесенням. Якість торцювання залежить від однакової довжини волосся на щітці-торцівці. Для вирівнювання його обпалюють на розжареній до червоного кольору плиті.

Тема:Фарбування напівводяними емульсійними сумішами

Це емульсійні водо розбавлені фарби: полівінілацетатні — ЕВА-27, ЕВА-27А, стирол-бутадієнові — ЕК 4-26, ЕК 4-26А, К 4-211, сополімерно-полівінілацетатні — ВС-17.Вживаються для різних поверхонь. Металеві необхідно попередньо ґрунтувати олійними фарбами. Грунтовочні та шпакльовочні склади виго­тов­ляються з використанням емульсійних фарб ВА та К4.Увага! Забороняється: наносити емульсійні фарби на ґрунт з вмістом металевих солей; по набілу; по шпакльовочному шару, що не просох; дощатих підлогах; а також — при негативних температурах.Комплекс процесів, які необхідно виконати під час фарбування такими складами: очищення від пилу, ручне фарбування щітками (в місцях, що не доступні для валика), перемішування та розрідження фарб. Фарбування виконується аналогічно до водних складів.При вживанні синтетичних фарб поширений метод безповітряного їх нанесення. Таке фарбування вживається при високому тиску повітря — 4…6 мпа. Фарбуючий склад може бути холодним чи розігрівається до тем­пе­ратури 50…100оС. До пістолета-розпорошувача склад подається під високим тиском. Виходячи з сопла, фарбуючий матеріал отримує швидкість вище критичної для даної в’язкості. Покриття, нанесене таким методом рівномірне по товщині, має добрий зовнішній вигляд (блиск) та високу адгезію.Можливе вживання фарбування в електростатичнім полі високого напру­ження. Такий метод можливо широко вживати при фарбуванні мета­левих, залізобетонних або дерев’яних поверхонь та виробів. При фар­бу­ван­ні по­верхонь або виробів, що являються діелектриками (скло, гума, пластмаси тощо) треба влаштовувати спеціальні заземлені металеві екрани, токо­провідні плівки на поверхні виробів, а також використовувати іонізу­ючі випромінювання. Спосіб електрофарбування складається з зарядження частин фарби, її розпорошування з гострої коронуючої кромки електро­статич­них розпилювачів й перенесенні заряджених часточок (вони мають від’ємний заряд) на поверхню, що фарбується (має позитивний заряд) Цей метод фарбування забезпечує зменшення витрат фарби на 30…70 %, спроможність комплексної механізації та навіть автоматизації процесу, поліпшення санітарно-гігієнічних умов.

Майстер в/в     Івать І.І.

Тема:Фарбування фасадів будинків та зовнішніх поверхонь

Поверхні фасадів, що фарбуються, мають бути сухі, рівні, раковини й тріщини попередньо усуваються. При емульсійних водо розбавлених складах роботи виконують до міні­мальної температури на протязі доби не нижче 50С. При температурі до -15оС використо­вують перхлорвінілові фарби або інші летучосмоляні склади. Для фарбування обштукатурених бетонних та цегляних поверхонь ви­ко­рис­то­вують вапняні, силікатні, полівінілацетатні, полімер цементні та пер­хлорвінілові фарби. До їх складу вводять мінеральні лугостійкі пігмен­ти. Дерев’яні фасади або частини обробляють масляними фарбами або синтетичними смолами.

Перед нанесенням вапняної фарби всі дефекти усувають вапняно-цементним або вапняним розчином. Після висихання поверхню заглад­жують.Якщо поверхня раніш фарбувалася, слабі набіли видаляються, при необхідності перетирається уся поверхня вапняним розчином на дрібному піску. Приготовлений грунтовочний склад треба наносити на поверхню не пізніше, як за 5…6 годин після гасіння вапна, а основу попередньо змочувати водою. Склад такого фарбування:1,5 кг вапна або 3 л свіж зачиненого вапняного тіста на 10 л складу. Для створення нормальних умов для кристалізації вапна в фарбувальний склад додають алюмінієво-калієві галуни або ку­хонну сіль (100…200 г на 10 л складу), попередньо розчинивши їх в гарячій воді. Можливо додавати пігменти, які перетирають на фарботерці. Нанесення фарбувального складу можливо вудочкою (фарбопультом) чи щіткою. Розрив у часі між ґрунтуванням та фарбуванням має бути як найменшим. Фарбопультом це можна робити вже через 1…1,5 години, при фарбуванні щітками для запобігання розмивання процес виконується не раніш, як за 1…2 доби. Пасти використовують при сухих обштукатурених поверхнях з покрив­ним шаром, що приготовлений з розчину цієї пасти з дрібнозернистим піс­ком, суміш для фарбування — пастоподібна, рухомість — 12…13 см на стандартному конусі. Затворюють водою таку суміш не раніше, як за 0,5 години до використання, у кількості — на 1 годину праці. Поверхні за добу до нанесення покриття рясно змочуються водою, а за 0,5 години до нанесення пасти змочуються ще раз, наносять пасти в один шар завтовшки 0,5…1 мм маховими щітками, пневматичними ручними фарборозпилювачами або пневматичною вудкою. Свіжоскладений шар флейцюють маховою щіткою, змоченою водою. При пневматичному фарбуванні використовують склад вапняно-піщано-доломітний — 1:2:6, діаметр вихідного отвору сопла — 3…4 мм. Цементно-перхлорвініловим складом фарбування виконують в два шари (витрати — 41 кг на перший шар, 36 кг — на другий, на 100 м2). Силікатні фарби використовують для фарбування нових бетонних та оштукатурених фасадів, а також для фарбування раніш пофарбованих по­вер­хонь. Для ґрунту вживають рідке скло щільністю 1,15 г/см3, для усунення щілин, заглиблень (підмазки) — цементно-вапняно-піщаний розчин; для шпаклювання використовують склад з 70 % крейди та 30 % дрібнозернистого піску, що Затворюють рідким склом. Для фарбування виготовляється пігментна суміш (1 частина) й рідке скло щільністю 1,18…1,2 г/см3 (1 частина).

Слід пам’ятати, що:

— через добу така суміш вже непридатна для використання;

— при фарбу­ванні температура повітря має бути позитивною;

— не допускається виконання робіт під прямим сонячним промінням і зразу після дощу.

Для створення гідрофобності у розчин додають кремнійорганічні рідини ГКЖ-10 та ГКЖ-11 (9 % по масі рідкого скла). Кількість приготовленої силікатної фарби не повинна перевищувати потреби однієї зміни. Операції, що необхідно виконувати: ґрунтовка розчином рідкого скла, наступного дня — фарбування, через 15…18 годин — друге фарбування (гідрофобізованим складом). Перед початком фарбування треба захистити скляні, металеві та гранітні деталі від бризок силікатної фарби. Для цього їх покривають крейдяною пастою. Зразу після закінчення робіт весь інструмент промивається водою.

Майстер в/в     Івать І.І.


Коментарі закриті.

Профтехосвіта

АДРЕСА ЛІЦЕЮ:
80316 м. Рава-Руська,
вул. 1-го Листопада, 6
Тел: 43-149
Email: rrlicey@ukr.net