Профтехосвіта
  • slides
  • slides
  • slides
  • slides

В своій хаті своя правда, і сила і воля

Підготували викладачі гуманітарних дисциплі   Солтис М.Я.  Кріль С. Я.

Тема     В своїй хаті своя правда,

               І сила, і воля

z23

Мета:  розвивати логічне та образне мислення, увагу, пам’ять; формувати почуття національної самосвідомості, патріотизму; виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет, до рідної мови, до поетичного слова, до України; вшанувати пам’яті патріота України – Т. Г. Шевченка;

Тип заходу: літературно – музична композиція.

       Святково прибраний зал: портрет Тараса Шевченка, українські вишивані рушники, фотовиставка про життя і творчість Кобзаря, виставка його творів, крилаті вислови Т.Шевченка, вислови про Шевченка, ілюстрації малюнків, підсвічник зі свічками, живі квіти.

Під стихаючі звуки пісні «Думи мої, думи мої» на сцену виходить викладач. На екран проектується українська символіка, портрети Шевченка, слова 

«В своїй хаті своя правда,

І сила і воля»

Викладач

Сьогодні, коли Україна стала місцем найжорстокіших експериментів віку, великою Чорнобильською притчею,Шевченкове сонце світить нам у вічі так, як ще ніколи не світило. Україна не зупиниться і не заклякне. Важливо, щоб над головами всіх була святиня – як сонце, однакове для всіх. І щоб стояти до неї лицем.

Але не всім вдається гордо, лицем до світла…

Час великих духовних спустошень нівелював людей і м’яв їм крила. Саме вони повинні почути слово Шевченкове, мудре, сильне, віще: « Нема на світі України,

немає другого Дніпра…»,«В своїй хаті своя правда, і сила і воля.», «Не одцурайтесь своєї мови, ні в тихі дні, ні в дні громові», «І чужому научайтесь,

й свого не цурайтесь», » Бо хто матір забуває, того Бог карає…»

Воістину великий українець Шевченко усе життя боровся з ідолами російської імперії. У цьому єдиноборстві поет назавжди утверджує: зневажений, офіційно неіснуючий, його рідний народ – носій найвищих духовних цінностей, його нація – велика нація!

Шевченкове праведне слово б’є чолом до великого Господа у молитві за люд український.

Кого благати ви прийшли,

Кому ви сльози принесли?

                                                 Раби незрячі!Сліпії!

Молітесь Богові одному.

Подивіться на рай тихий

На свою країну.

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

– 1-

І на небі, а не тільки

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля…

  Пекуче Шевченкове слово гриміло, коли всі «дивились, гнулись і мовчали…»Поет гнівно судить тих, що влаштувалися у нашій хаті і зневажили наші святині. Та ще суворіший він  до своїх яничарів і лакеїв, бо тут уже зрада.

Сьогодні, до тебе Тарасе, ідуть українці. Ідуть ті, що не чують тебе, вслухаючись у шум дрібної буденщини. Наввипередки, поспіхом ідуть ті, що байдуже переказують твої високі заповіти і тягнуть їх у свою мляву орбіту. І, зрештою, ідуть суворо затиснувши вуста ті, чиє серце болить Україною, чиє серце прагне «святу любов благовістить, святую правду розвісить.»

Станемо Україною тоді, коли Чернеча гора стане для кожного Голгофою, коли шлях  до Тараса для кожного стане дорогою очищення від бруду і скверни.

Нині ми вертаємося до слова Шевченкового, мудрого, правдивого, сильного.

Щирий уклін тобі, дорогий пророче. Щоразу приходимо до тебе на науку і подумки кладемо терновий вінок вічної слави.

Тихо звучить пісня «Думи мої, думи мої»

На сцену виходить читець – Тарас Шевченко

З домовини довіку ранимої,

Над владиками світу встаю

І до вас промовляю: сини мої,

Не проспіть Україну мою.

Я і досі не можу дивитися,

Прогортаючи муки свої,

Як Петро й похітлива цариця

Підставляли на дибу її.

Я і згадувать досі не можу,

Утираючи сльози круті,

Як жадали од ложа до ложа,

Розіп’ясти її на хресті.

В казематах я    гнив недарма,

У могилу дочасно зійшов,

Щоб ніколи російська казарма,

Не вбивала ваш геній і кров,

І нарешті ковтнувши свободи,

Не втішайтесь дарами в раю,

Я прошу тебе, гнаний народе:

Не проспи Україну свою.

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

Заходить дівчина зі свічкою в руках,запалює, стає навколішки( перед портретом Шевченка)

Дівчина. Свічку поставлю, свічку поставлю

І перед образом, й перед тобою.

І хоч у мріях народ свій заставлю

– 2 –

                Стати навколішки поряд зі мною.

І помолитись за тебе, Кобзарю,

Щиро,- хоч раз би! – як перед Богом.

Все ж українці ми, а не хозари.

Гори ж, моя свічко, гори нам ще довго!

Звучить бандура

Ведуча.   Придивіться до портрета Тараса. І ви зустрінетесь з його сумними очима, в яких затаїлись невиплакані сльози, біль і печаль Високе чоло свідчить про високий розум. Про що він мріє? Так про свою долю безталанну,про далеких рідних людей, про Україну. Вслухайтесь у музику його слів.

Звучить пісня «Думи мої, думи мої»

Ведучий.  Жоден поет світу не  зрівняється з ним у величі своєї жертовної любові  до свого народу. Він був розіп’ятий за Вітчизну і воскрес через неї. Звичайно,Шевченко міг стати багатим і уславленим, якби зрікся мрії про вільну Україну, не зачіпав її кривдників гострим словом. Але Кобзар свідомо вибрав мученицький шлях і українську Голгофу.

Читець. Вірш «Мені однаково»

Ведуча.  Великий Тарас був свідомий своєї боротьби і своєї жертовності. Він вибрав правду і волю, і нас теж хотів бачити вільними людьми в незалежній Україні, а не німими рабами. Саме тому заприсягнувся:

Воскресну нині!Ради них,

Людей захованих моїх,

Убогих ницих…Возвеличу!

Малих отих рабів німих

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Ведучий.  Дивна дія того Кобзаревого слова: історичні обставини склалися так, що по-різному моляться українці, належать до різних партій і навіть держав, часто піддаються на провокації і сваряться між собою, забуваючи, що вони однієї матері діти, і що ворогам тільки цього й треба, але коли звучить слово Шевченка – всі замовкають, бо то говорить сама правда, сам Бог вустами нашого пророка:

Його слова – мов та вода жива,

Що гоїть рани, мертвих воскрешає;

В свої обійми правда світова

Його, як сина, радісно приймає.

Пісня « По діброві вітер виє»

Ведуча.   9 березня 1814 року в с. Моринці Київської губернії, у сім’ї селянина-кріпака Григорія Шевченка народилася дитина. Дня пана — нова кріпацька душа, а для України — великий поет, Кобзар, батько українського народу, апостол правди і віри у щасливу долю Вкраїни.

Ведучий.  В похилій хаті край села

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати,

вбита горем.

-3 –

Ведуча.  А 10 березня – Тарасія, то й нарекли  хлопчика Тарасом, пізніше доля судила йому відійти з життя у цей день. Ось так і зійшлися докупи дві дати: день народження і день смерті. А місяць березень – став місяцем пам’яті великого сина України.

Тихо звучить мелодія фортепіано

Ведучий.   Тарас був четвертою дитиною у Шевченків. Мати – Катерина Шевченко  віддавала  себе дітям і роботі.

Мати. Як гірко, як нестерпно жить,

Що долі нам нема з тобою…

Ми вбогі змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить.

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне.

І тут усюди – з краю в край –

Лютує панство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами змитій,

О, любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Мої ви квіти нещасливі,

Коли безжально смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Ведуча.  Коли Тарасові було 9 років не стало найдорожчої людини, не стало заступниці, не стало того ясного сонечка, що зігрівало і вдень і вночі, не стало мами…Згодом у сім ю  ввійшла мачуха ще з трьома дітьми. Хто хоч раз бачив мачуху і зведенят, той бачив справжнє пекло. У цьому пеклі жив Тарас.

Читець-Тарас.

Вірш « Не називаю її раєм»

Ведуча.  Не довго прожив і батько Тараса. Простудився, захворів. А перед смертю поділив дітей майном. Сказав синові: «Синові Тарасові нічого не треба з моєї спадщини, бо з нього буде або щось велике, або щось ледащо». У дитинстві Тарас любив слухати розповіді діда Івана про гайдамаччину. Це була перша Тарасова наука. Глибоко западав у душу майбутньому поетові спів кобзарів. Народна дума і пісня – стали другою наукою Шевченка. Першу збірку поезій він назве «Кобзар» і цим іменем народ назве самого поета.

На екран проектуються різні  видання «Кобзаря»

Ведучий.  Шевченків «Кобзар»… Це Біблія українського народу, якій судилося бути без­смертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як «Кобзар», – безсмертний. Кобзар зібрав кожну сльозину, найменший сто­гін болю кріпака. Духовну велич і красу народу підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. У багатьох

– 4  –

оселях наших земляків сьогод­ні побачиш портрет Шевченка, заквітчаний ви­шитим рушником. А на столі, поряд із хлібом, лежить книга його поезій – «Кобзар».

Пісня «Садок вишневий коло хати

Ведуча.  Чи можливе таке просте, здавалось би, людське родинне щастя у країні загального горя й сваволі, насильства й неволі? Шевченко пізнав на собі – неможливе. І тому став символом чеснос­ті, правди і безстрашності, великої любові до людини.

Ведучий.   Вся творчість великого Кобзаря зігрі­та гарячою любов’ю до Батьківщини, пройня­та священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і бороть­бою мільйонів.

Читець

Пани, пани,схаменіться!

Бо лихо вам буде,

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд,заговорять

І Дніпро, і гори

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших…

 

Ведуча.  Шевченку випала неймовірно важка праця – пробуджувати і формувати національну свідомість своїм словом збивати із замерзлих душ крижані кайдани громадянської пасивності та національної зневіри. Значне місце у творчості поета займає історична тема: славні та гіркі,сумні та звитяжні сторінки нашого минулого.

Звучить маршова мелодія

Інсценізація уривка з поеми «Гайдамаки»

На сцені дід (сидить збоку) і Тарас

Дід.       Була колись шляхетчина,

Вельможная пані,

Мірялася з москалями,

З ордою, султаном…

Було колись…Та що не минає?

Була шляхта, знай, чваниться,

День і ніч гуляє.

А тим часом гайдамаки

Ножі освятили.

Тарас.   Мандрували гайдамаки

Лісами- ярами,

А за ними наш Ярема

З дрібними сльозами.

На авансцену виходить Ярема

Ярема.   У гаю – гаю вітру немає;

– 5 –

Вийди, серденько,

               Зіроньки сяють.

Вилинь, голубко,

Тай поворкуєм,

Бо я далеко

Сю ніч мандрую.

Виходить Оксана

Ярема.    Серце моє, зоре моя,

Де це ти зоріла?

Оксана.  Я сьогодні забарилась:

Батько занедужав;

Коло нього все поралась.

Ярема.  А мене й байдуже?

Оксана.  Який – бо ти,єй же Богу!

Ярема.    Не плач, серце, я жартую.

Оксана.   Жарти…

Ярема.   Ну, не плач же, глянь на мене:

Завтра не побачиш.

Завтра буду я далеко,

Далеко, Оксано.

Завтра вночі в Чигирині

Свячений достану.

Оксана.  То й тоді забудеш,може, ти мене, Яремо?

Ярема.   Ні, я не забуду!

Хіба можна тебе забути?

А  поки прощай, Оксано,

Жди, я повернуся.

Піднімається завіса.

Тарас.  А тим часом світить з усіх вікон у титаря. У батька Оксани. Що то там твориться? Бодай не дивиться, бо за людей  тих сором, та треба розказати.

Дід.      Вбили ляхи титаря,

Церкву підпалили,

Сердешную Оксану

Зомлілу схопили.

Ярема.   О Боже мій милий!

Чом я не сторукий?!

Дайте ножа, дайте силу,

Муки ляхам,муки!

На край світу

Полечу, достану.

І з самого пекла вирву!

Помщусь за Оксану!

Тарас. На ґвалт України орли налетіли;

Вони рознесуть

Ляхам, жидам кару;

– 6 –

              За кров і пожари

Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть.

 

На сцену виходить Гонта

Гонта.  Не за горами кари час!

Крепітесь, братіє, борітесь!

Україну захищайте!

Не дайте матері, не дайте

В руках у ката пропадать.

Ярема.  Нехай ворог гине!

Беріть зброю!Освятили!

Всі.  Гине шляхта! Гине!

Гонта. За віру! За волю! За Україну!

Ярема й Гонта виходять. Чується брязкіт шабель.

Дід.   Гомоніла Україна,

Довго , довго кров степами

Текла – червоніла…

Завіса.

Лине пісня «За байраком байрак».

Ведучий.    Пророцтво слів і символічна сила,

Понять неволя, рабство і клеймо.

Вкраїна вся – осквернена могила,

Народ – буй – тур, запряжений в ярмо.

Кістки козацькі під столичним містом,

Копита знавіснілих диких орд.

Та хтось, нарешті, мусить відповісти

За все, що перетерпів мій народ!

Читець. Вірш «Розрита могила».

Ведуча. Т.Шевченко відізвався до всіх людей України – не тільки до «живих»

своїх сучасників, але й до «ненароджених» грядущих поколінь українських, цілою низкою творів: «Розрита могила», «Сон», «Чигирин», «Посланіє», «Великий льох» закликаючи всіх до прозріння, до боротьби за самостійну державу, бо тільки

Шевченко          (на авансцені)  В своїй хаті своя правда,

І сила і воля.

Усі учасники свята виходять на сцену

Ведучий.  Якщо ми хочемо, щоб нас вважали людьми, щоб не соромно було перед Шевченковою пам’яттю, ми повинні так, як він, любити свій народ, свою Батьківщину, знати свою історію, шанувати своїх героїв. Щодня і щомиті бути готовими до боротьби за себе, за своє майбутнє, за справедливість, за честь матері – України.

Ведуча. Щодня і щомиті виконувати Шевченкові заповіти:

  Читець.   …Не одцурайтесь своєї мови

Ні в тихі дні, ні в дні громові,

Ні в дні підступно мовчазні,

Коли стоїш на крутизні

– 7 –

                    Один, чолом сягнувши птаха,

Й холодний вітер попід пахви

Бере і забиває дих,

Щоб ти скорився і притих.

Не одцурайсь, мій сину,

Мови. У тебе іншої нема.

Ти плоть і дух – одне-єдине

Зі словом батьківським – Людина,

Без нього – просто плоть німа.

Без мови в світі нас – нема Схаменіться,…

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте  щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

 

 Читець.    Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

 

Читець.     Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, –

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться самотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

– 8 –

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

 

Шевченко(на авансцені)      І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Викладач.  Минає два століття  від дня народження Т. Г. Шевченка — славного сина українського народу, але і сьогодні його слово живе між нами. Шевченко — це наша душа, наша мудрість, наша сила. Які б нещастя і муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо з ним буде Шевченко, його слово.

То ж припадаймо щодня до поезії «Кобзаря», як спраглий до криниці, бо вона невичерпна.

Приходьмо до Шевченка на сповідь задля очищення від скверни буденщини і ницості духу, бо він – наш космос і наша історія. Він наш вчитель, наш пророк і суддя. Приходьмо до нього на сповідь, на щоденні випроби сумління. Тоді лиш станемо людьми! Бо Шевченко – це Україна, а Україна – це Шевченко.

   Хай ніколи не зміліє повноводна ріка шани й любові до поета. А »Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для нас у справі збереження мови народу, звичаїв, пісень. Нехай вогонь його душі запалить у ваших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, свого народу.

Сьогодні до нього, нашого Пророка, звертаємо свої погляди… З його ідеалами, помислами звіряємо свої кроки в утвердженні української держаив. Віримо, що здійсняться пророчі Тарасові слова:

 

Шевченко.  І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

 

Ведучий.    Будеш батьку,панувати,

Поки живуть люде;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть.

Звучить пісня- гімн  «Заповіт» у виконанні хору і всіх учасників свята.

 

 

 

 

 

– 9 –

Використані джерела інформації

Білинська М. Грає кобзар, виспівує.- К. : Музична Україна, 1981

 

Дітям про Шевченка : презентація.-

 

Зоре моя вечірняя / Збірка хорових творів та пісень на вірші Тараса Шевченка /.

–         К. :  Музична Україна, 1988

 

Єнджеєвич Є.Українські ночі, або Родовід генія.-Л.:ЛДКФ «Атлас»,1997

Літеретурно – меморіальний будинок – музей Т.Г.Шевченка в Києві:

фотопутівник  /(за ред. О.І.Поляничко).-К. : Мистецтво,1979

 

Пастух Т.В. Чари «Вишневого садка» Тараса Шевченка // Дивослово.-2002.-№2

 

Шевченко Т. Кобзар.- К.: Рад.шк.,1987

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                

 

     СІЧЕНЬ                                      ЛЮТИЙЙ

 

  27   28    29   30   31                     1  2  3  4  5  6  7  8  9                               

                                                          

10  11  12  13  14  15


Напишіть відгук

Профтехосвіта

АДРЕСА ЛІЦЕЮ:
80316 м. Рава-Руська,
вул. 1-го Листопада, 6
Тел: 43-149
Email: rrlicey@ukr.net